Сайт відділу - Про Носівську районну станцію юних техніків 2
 
Меню сайту
Наше опитування
Як ви оцінюєте роботу Носівської РДА
Всього відповідей: 23
Банери

Носівські сайти
Погода
Погода Носівка Прогноз погоди у Чернігові Прогноз погоди у Києві
Про Носівську районну станцію юних техніків 2
- 2 -
Скоріш за все, дивина в іншому: чому ці зовсім недавні події так міцно забуті, наче їх і не було? А відтак, то вже втрачаються і причинно-наслідкові зв’язки. Найголовніший наслідок – руйнування культури, освіти, спорту. Руйнування до рівня невідновності. І тому дуже прикро іноді чути про втрату колишньої слави Носівської СЮТ. Нема в тому вини ні її керівництва, ні людей, які і тоді і тепер працюють в ній. Все сталось внаслідок суспільних змін у результаті яких припинилось державне асигнування позашкілля. Наразі ніхто не наважиться ліквідувати позашкільні заклади і вони продовжують існувати не завдяки, а всупереч. Сказане стосується районних, принаймні. 
У 1991 році, одним розчерком пера якогось фінансового клерка, в СЮТ було ліквідовано практично всі посади, які були наявні на той час (завгосп, майстер, робітник, шофер, тощо) відповідно до встановленої обласним відділом освіти III категорії – як виключення для районної СЮТ, за наслідками багаторічної плідної роботи з високими показниками. Отже, на початку 90-х у Носівській СЮТ залишились директор В.В. Кияниця та її багаторічний методист В.К. Безпала. Методисту за віком, а директору – за переконаннями вже запізно було починати «нове життя» поза межами СЮТ.
Відтак, довелось роботу СЮТ відроджувати практично, як при її створенні у 1972 році, з тією лиш різницею, що було приміщення, була, хоч і старіюча, проте матеріальна база. Виділялись якісь кошти на гурткову роботу, при відсутності коштів (тоді ще наївно сподівались, що тимчасово) на матеріальне забезпечення тої роботи. 
За відсутності бажаючих працювати на посадах основних керівників гуртків (нема забезпечення – нема дітей, і нема керівників гуртків згодних «сидіти на пороховій бочці»), був знайдений єдиний, можливо, варіант: створення гуртків СЮТ на базі шкіл району. Позитивним боком такого варіанту є те, що досягається максимальне охоплення гуртковою роботою різних дітей із різних шкіл. І коли стверджується, скажімо, що в СЮТ є 550 дітей, то це різні діти, а не одні й ті ж, записані до різних гуртків, що є не рідкістю при концентрації роботи в одному місці. 
Інший позитив – максимальне охоплення організованою гуртковою роботою сільських дітей. СЮТ є районною, хоч як, проте асигнується з районного бюджету, отже право ходити на гурток має бути забезпеченим дітям всього району, а не тільки райцентру. Наступним позитивом (від нашої бідності) є співробітництво з директорами шкіл. Як не як, а школи мають спецрахунки, мають шефські допомоги, батьківські кошти. Нехай не багато, але якась дещиця спрямовується на хоч і СЮТ-івський гурток, але для своїх дітей. 
На пізнішому етапі співпраці зі школами виявився ще один значний позитив – використання шкільних комп’ютерних класів для позакласної роботи. Скажімо, на сьогодні, комп’ютерним наукам навчаються понад 200   дітей району. Навіть коли б наша СЮТ мала комп’ютерний клас на 20 місць  (не маємо ніякого) то ми змогли б охопити близько 60-ти дітей. А так, завдяки співробітництву зі школами, не маючи класу, щорічно забезпечуємо позакласну комп’ютерну підготовку такої кількості школярів.
На жаль, і негативи при роботі з «винесеними» у школи гуртками наявні. Найголовніший – утрудненість оперативної роботи з педколективом керівників гуртків. Також є нижчою результативність участі в обласних масових заходах. Адже важче формувати збірні колективи – перевага надається одній із шкіл, хоч і провідній у районі, але яка не здатна суперничати з учнями коледжів, інститутів, що приїздять на обласні змагання. Врешті, високий результат у змаганнях, чи конкурсі, це, хоч і яскравий, проте лиш фрагмент. Не менш важливою є повсякденна позашкільна робота з максимальним залученням дітей до корисного і цілеспрямованого проведення позаурочного часу, що успішно нами здійснюється.

Найвищі досягнення у змаганнях, виставках, конкурсах, олімпіадах – то лиш вершина айсберга. Вершина, яка доступна далеко не для всіх, навіть теоретично. Хоч саме вона є найпривабливішою, вражаючою і захоплюючою. Так склалось, що перемогами звітують перед начальством і населенням. Але перемога – мить. Важливішим у виховній роботі є шлях до перемоги, який спирається на масовість і популярність відповідного руху, заняття чи захоплення. Сама ж масовість спирається на доступність. Масовість і доступність є наріжним камінням у позашкільній роботі. 
У найвіддаленішій школі дітям повинна бути надана можливість доступу до організованих і систематичних позаурочних занять з відповідним  методичним і матеріальним забезпеченням. І якщо ця робота добре поставлена, то й результати не забаряться. А для підготовки чемпіонів тепер існують спеціальні школи, наприклад, школи олімпійського резерву, які слідкують за відповідною територією і достатньо комусь із сотень тренерів підготувати «майбутню надію», як її вже нема. Проте, коли, скажімо, український футбол занепав – негайно почались спроби зробити його масовим (згадаймо «уроки футболу» у школах). 
Тож очевидно, що найважливішим завданням тисяч педагогів-позашкільників є створення сприятливих умов для відвідування занять гуртківцями, що можливо тільки за достатньої фінансової підтримки. В пусті класи, або в класи з застарілими комп’ютерами, іншим обладнанням, в класи, в яких нема найнеобхідніших для роботи матеріалів, діти не йдуть. Як би не медитували з цього приводу відповідні позашкільники-організатори і які б завдання не ставились перед ними з боку держави.
Яскравим практичним підтвердженням, з приводу вище висловленого, стала робота Носівської СЮТ. Коли в 70-80 роки станція забезпечувалась необхідними ресурсами – станція, як для установи з рядового райцентру, мала вражаючі результати роботи, розповідь лиш про частину якої тут наведено. Коли ж з початком 90-х років фінансування  СЮТ звелось до заробітної плати та комунальних послуг з енергоносіями, то той самий керівник СЮТ, який привів її до зіркової слави у минулому, не зміг забезпечити втримання  ним же досягнутого: відібрані і підготовлені ним тренери-керівники гуртків, щоб прогодувати сім’ї, подались за кращими заробітками до Києва, Польщі, Чехії. Швидко застаріла матеріальна база, зупинився транспорт, зникли стимули у дітей. Бо не стало чемпіонів про яких говорило місто, район, писали журнали і газети.
Отож, склалося так, що після зіркової слави 70-х – 80-х років протягом дев’яностих Носівська СЮТ поступово стала однією, нехай навіть і з кращих, але «звичайних» станцій юних техніків в області. 
На першому етапі відродження в 90-х роках виживанню мережі гуртків суттєво посприяли створені у школах гуртки технічного моделювання молодших школярів. Ці гуртки для наймолодшеньких діток наша СЮТ мала завжди. Просто в «роки слави» вони були малопомітними. Тепер саме вони стали кістячком мережі станції і всієї позашкільної роботи з техніки. Через ці гуртки пройшли сотні й сотні юні району. За відсутності забезпечення матеріалами, було прийнято рішення про «розсіювання» цих гуртків по школах району, де, за рахунок спецкоштів, батьків, місцевих меценатів, можна було сподіватися на виживання. Вижили. Вижили завдяки таким вічним ентузіастам, як Юрій Йосипович Пероганич. Поповнили лави керівників гуртків у скрутний час Григорій Андрійович Буряк, Світлана Віталіївна Гошко, Ірина Михайлівна Пузанова, Любов Олексіївна Руденко, Валентина Михайлівна Мужченко. Саме вони, «з нічого» створювали шедеври для обласних виставок, готували команди і конструювали експонати. Навчалися самі, і навчали інших. Вони одними з перших зрозуміли, що марно чекати від держави, бодай, найелементарнішої допомоги – могли відмовитися, але видно так і не змогли знайти слів, щоб пояснити «про вічні державні труднощі з бюджетом» допитливим оченяткам діток, які з нетерпінням чекають на кожне заняття, і які у своєму наставникові вбачають конкретну тьотю Валю, чи тьотю Іру і чекають від неї чергового сконструйованого щоденного маленького дива. Спасибі їм, на відміну від багатьох «державників», за роботу і за совість.
Наприкінці 90-х у школах з’являються комп’ютери і діти тягнуться до опанування новою справою. Для задоволення цього потягу, організовуємо і відкриваємо гуртки комп’ютерної справи, знову ж таки, на базі шкіл, бо в Носівській СЮТ не тільки наприкінці 90-х, а й по сьогодні нема комп’ютерного класу. Навіть більше – нема комп’ютера за допомогою котрого можна було б набрати хоч би ось ці атестаційні матеріали (використовувався старий домашній комп’ютер директора СЮТ з його принтером, сканером, фотоапаратом, тощо).  
До наших кращих керівників гуртків комп’ютерників, які започатковували справу на носівщині, слід віднести Василя Васильовича Кияницю, Сергія Григоровича Зеленяка, Сергія Михайловича Микулу, Івана Івановича Скрипчинського, Юрія Миколайовича Кратка, Юрія Володимировича Ляшка, Віталія Володимировича Шейка з Червоних Партизан.  Ці ентузіасти першими придбали, чи виготовили власноруч комп’ютери «Микроша», «ZX-Spectrum», «Поиск» і, навчаючись самі,  розпочали навчати дітей, як у стінах СЮТ, так і на базі своїх шкіл. 
З середини першого десятиліття нового сторіччя, з появою шкільних кабінетів інформатики, до них приєдналися (або замінили) нові керівники гуртків: носівчани Ігор Борисович Гавриленко, В’ячеслав Станіславович Пуха, Сергій Володимирович Левченко, Михайло Миколайович Макаренко з Червоних Партизан, Яків Степанович Гальченко зі Степових Хуторів, Лідія Володимирівна Авдеєнко та Наталія Павлівна Талалаївська з Мрина, Володимир Володимирович Бувайлик з Плоского. На сьогодні до когорти кращих наших наставників юних комп’ютерників слід віднести носівчанок Юлію Володимирівну Кириленко та Аллу Анатоліївну Утву.
Живе джерельце в роботу Носівської СЮТ влилось з приходом на посаду штатного керівника гуртків молодої вчительки народознавства Ольги Федорівни Довбиш. Будучи дитиною батьків-позашкільників, і протягом навчання у Щорській школі №1, перепробувавши чи не всі напрями гурткової роботи в місцевій СЮТ і в Будинку школярів, вона з першого дня в Носівській СЮТ знала що робити, і як робити. За короткий час Ольга Федорівна організувала роботу гуртків з фітодизайну, оригамі та паперопластики. На базі другої школи створила студію «Жовтий папуга», де, крім гурткової роботи, проводить майстер-класи для батьків, семінари для інших керівників гуртків. Вже має вихованців-призерів і переможців обласних і Всеукраїнських першостей. Нові, запроваджені О.Ф. Довбиш, напрямки у роботі СЮТ викликали жвавий інтерес і знайшли підтримку серед педагогів і школярів.
 Маючи хист до організації гурткової роботи, Ольга Федорівна у якості головної особи  впевнено проводить районні змагання з технічного моделювання молодших школярів та районні конкурси з фітодизайну. Завжди глибоко і відповідально продумані сценарії, роблять ці заходи не тільки змаганнями, але й обміном досвідом між дітьми  з різних шкіл і між і їх наставниками. Можна без перебільшення зазначити, що такі заходи мають велику виховну складову, є пам’ятними для їх учасників і можуть слугувати за приклад для інших позашкільних закладів. Принаймні, маємо про це три 40-хвилинні фільми, які зроблені кіностудією Носівської станції юних техніків і на сьогодні вже продемонстровані на деяких педагогічних зібраннях (диски з фільмами в додатках до атестаційних матеріалів). 
З приходом в 2003-му році в Носівську СЮТ Надії Олександрівни Довбиш суттєво пожвавилась методична робота. Як в станції, так і в районі. З особливою ретельністю готуються методичні розробки.  На 7-12 таких розробок щорічно поповнюється скарбничка СЮТ. Між керівниками гуртків проводиться конкурс на кращі розробки. Роботи переможців – направляються на обласний та республіканський конкурси, здобуваючи і там визнання та нагороди. Найбільше таких перемог, як і годиться,  у методиста та директора СЮТ. Але й роботи керівників гуртків Л.Ф. Фесенко, Л.В. Авдеєнко, Ю.В. Кириленко, А.А. Утви, С.М. Кебкал, І.Б. Гавриленка, Т.В. Лисенко, Н.О. Мозгової незмінно у числі кращих.
Сьогодні Носівська СЮТ одна з не багатьох в області, яка регулярно організовує і проводить районні змагання з технічного моделювання молодших школярів, фітодизайну. Проводиться щорічний районний очний конкурс з WEB-дизайну та комп’ютерного малюнка. На змагання і очні конкурси прибувають не менш як по десять-дванадцять команд. Підготовча робота (положення, матеріали, заготовки) здійснюється практично одноосібно методистом СЮТ, так як і безпосередньо проведення конкурсів і їх суддівство.
Великого методичного обслуговування потребують щорічні районні виставки з науково-технічної творчості, декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва, виробів молодших школярів, фітодизайну. Відроджуються районні фотоконкурси і вже є перші успіхи. 
Здебільшого, учасники відвідувачі і гості бачать тільки показовий бік цих заходів. У тіні залишається як підготовча, так і підсумкові роботи. Адже після підбиття підсумків друкуються і перевіряються протоколи, виписуються десятки дипломів і грамот, що потребує від методиста як часу, так і коштів на їх придбання. Плани, звіти, перевірки гуртків і правильності ведення журналів, табелювання працівників, заміни і лікарняні – також перебувають у полі зору методиста СЮТ. Надія Олександрівна фахово справляється зі своїми обов’язками. А ще вона неодмінно встигає з дітками її гуртка щорічно підготувати два-три експонати, які обов’язково прикрасять експозицію республіканської виставки.
Багато добрих слів заслуговує праця інших керівників гуртків Носівської СЮТ. Насамперед це О.М. Кащенко – столярна справа, Л.В. Василенко – природа і фантазія, М.М. і В.Ф. Кривці – юні кінооператори, Ю.В. Кириленко – користувачі ПК, А.А. Утва – основи інформаційних технологій, І.В. Ріпа – паперопластика, Т.В. Лисенко – виготовлення сувенірів та інші. 
Нажаль, на шляху до ще більш плідної роботи гуртків є найголовніша завада – практична відсутність матеріально-технічного забезпечення цієї роботи. Протягом 20-ти років не виділяються кошти на ремонт базового приміщення СЮТ. Якщо, іноді, такі кошти і планувалися, то до їх безпосереднього виділення, вже в процесі освоєння кошторису, справа не доходила. То райрада змінювала призначення, то райфінвідділ переорієнтовував кошти на «більш важливі» цілі. 
Керівництво СЮТ, її директор, багаторазово ставили ці питання на учительських конференціях, колегіях РДА, виходили на прямі зустрічі з головами РДА і відповідними заступниками голів ОДА, головами районних рад. Протягом цих років щорічно писались листи-звернення до райво і планового відділу РДА про виділення відповідних коштів при закладці кошторисів на майбутні періоди. Чотири рази звертались про допомогу до народного депутата І.І. Куровського – все, на жаль, безрезультатно.
Дуже заважає перманентна плинність відповідальних посадових осіб. Тільки з 2000 року на посаді начальника районного відділу освіти змінились 5 осіб, посаді голови райради – 4 особи, голови адміністрації – 5 осіб. За таких умов практично неможливо планувати і розв’язувати процеси тривалого періоду, таких, як той же капремонт, приміром. Бо він не є «глобально-вражаючим» для потенційного виборця. То ж і виходить, що варто переконати, умовити і домовитись про необхідність капремонту СЮТ, замість її переселення, скажімо, як на цю посаду приходить інша особа, і все доводиться розпочинати спочатку…  На жаль, це системне явище.
Не можна сказати, що директор СЮТ не має необхідного авторитету в районі. Протягом 20-ти років він депутат міської ради, його знають і поважають, його ім’я, поряд з іменами інших відомих земляків, увійшло до книги «Славні імена Носівщини» (фрагменти книги див. у додатках до атестаційних матеріалів), але в системі взаємостосунків, які вибудувались останніми роками між установами і владою, в системі, де велика роль вольових втручань з боку певних осіб, мало що можна вдіяти.
Отож, Носівська СЮТ роками бореться за гідне існування. Нижче наводиться запис виступу директора СЮТ на щорічній учительській конференції в 2010 році. Це страждання і біль керівника позашкільної установи, яку він неперервно очолює 38 років.
«Шановні колеги, доброго дня! 
Дякую організаторам за можливість виступу надану позашкільникам. Бо минулого разу, запланований виступ Світлани Миколаївни з БДЮТ потрапив під скорочення – хтось із величезного начальства кудись спішив. Таке відношення до позашкільників з боку влади, сподіваюся, було в минулому.
Отже, фрагментарний звіт. Є у нас Настя Сало, учениця другої школи і активна наша «гуртківочка». От її досягнення в минулому навчальному році: перше місце у Всеукраїнській виставці декоративно-ужиткового мистецтва – диплом першого ступеня Українського державного центру позашкільної освіти, друге місце в однойменній обласній виставці і диплом обласного центру, перше місце в новорічно-різдвяній виставці і диплом обласного управління освіти, Грамота Національного еколого-натуралістичного центру і ще два дипломи обласного центру науково-технічної творчості. Вже не називаю її відзнаки за перемоги у районних заходах. 
Знаєте колеги, далеко не кожний вчитель зібрав стільки відзнак за все життя, як ця талановита дівчинка протягом одного навчального року. І вона у нас така не одна. Трішки менше мають досягнень учні цієї ж школи Аня Коваленко, Максим Сало, Аня Золотар, Аня Баришовець і Аліна Бойко, Яків Кащенко з Хотинівки. Тільки обласних призерів цьогоріч маємо понад два десятка. 
Як з найкращого боку показує приклад плідної роботи з дітьми наш молодий, але з Божою іскрою, керівник гуртків Ольга Федорівна Довбиш. Організовуємо і проводимо семінари, виставки, конкурси. За допомогою Михайла Михайловича Кривця і його гуртківців зробили три фільми… І в тому, що як у звіті керівника відділу освіти було зазначено, що СЮТ належить до кращих позашкільних установ області – заслуга всіх, хто у нас працюють. Це показова сторона нашої діяльності.
А тепер про невидиме для багатьох, хоч і не менш очевидне. Найголовніше – наша бідність. Освіти взагалі, а позашкільної – зокрема. Чим далі, тим більш неможливо працювати на якісні результати і вагомі досягнення. Ну коли ж, врешті, з’являться ті довгоочікувані кошти?
Декілька днів тому я був на обласній конференції. І у виступі Анатолія Андрійовича Заліського, і губернатора пана Хоменка, і пані Романової незмінно звучало націлення нас, низових керівників, на залучення позабюджетних коштів – шефів, меценатів-олігархів, батьків.
Ну з школами і дитсадочками ще якось зрозуміло – зацікавленість батьків явна. З позашкіллям – складніше. Діти заможних до нас здебільшого на ходять, бо батьки про них подбали і вони дома мають і комп’ютери, і дорогі «мобілки-комунікатори». А за бажанням – і фото- та кінотехніку найкращу, яку позашкільна установа не матиме ніколи. І кінотеатри домашні і, навіть, повітряні кулі мають з дозволами на польоти. Отже допомога батьків дітей, що до нас ходять (у сільській місцевості маємо понад 50 відсотків) могла б бути надто мізерною. А кажу «могла б бути», це тому, що і тієї нема. Бо, на жаль, як тільки мова заходить про якесь можливе фінансове сприяння, діти просто облишають ходити на гурток.
Показовий приклад. Першого червня, коли ми, до дня захисту дітей, на центральній площі Носівки робили виставку, хлопчакам дуже сподобалися авіамоделі виготовлені в гуртку майстра спорту України Віктора Васильовича Ювенка і вони тут же вирішували записуватися до гуртка. І уявляєте, четвертокласники, вже записавшись, з не за віком дорослим виглядом облич, прискіпливо уточнювали, чи не платний, бува, гурток, бо, мовляв, батьки їх дома «повбивають», що позаписувались. Видно вже ж мають гіркий досвід.
А тепер проста задачка. Якщо з боку батьків і з боку держави матеріальної підтримки нема, то за чий рахунок придбаваються матеріали з яких ви бачите виготовлені у гуртках вироби? Допоможу із відповіддю – за рахунок керівника гуртка. А він у нас що, мільйонер-меценат? Але ж саме так і виходить, що основними спонсорами позашкільної роботи стають керівники гуртків. 
Для унаочнення проблеми наведу приклад. От згадувана Ольга Федорівна Довбиш, діти якої, як кажуть, і лауреати, і чемпіони, на кожне заняття кожного свого гуртка (чи в дитсадку, чи в школі №2) має роздати для роботи по 15-20 листів кольорового паперу, який, зазначу, значно дорожчий за офісний. Два заняття щотижня і шість груп. Хто слідкує за моїми словами не напружуйтесь, я вже десятки разів рахував: від 180 до 240 аркушів паперу на тиждень, або 15-20 пачок по 500 листів кольорового паперу на рік. Це, приблизно, півтори тисячі гривень з річної зарплати. А ще потрібні клеї, перевідний папір, ножиці, шила, картон, тканина. Дещо є у «секонді», але паперу нема…
І такі, або схожі, проблеми у кожного керівника гуртка і СЮТ і БДЮТ. Спитайте у присутніх тут Світлани Миколаївни, Ольги Матвіївни: де вони беруть матеріали? І як вони «радіють», коли замість 12-15 дітей приходять 20. Встановила держава норми, то зобов’язана їх забезпечити, а не умивати руки. А так, за рахунок керівника гуртка, та, можливо ще декого із свідомих батьків, можна встановлювати будь-які норми.
Можна спитати Світлану Миколаївну Кебкал почім ті фарби і лаки для її чудового Петриківського розпису макету старовинного самовара з набором чашок, всю механічну частину виготовлення якого здійснено школярами під керівництвом Олександра Михайловича Кащенка. Експонат цей, зроблений за власні кошти двох керівників, переміг на обласній виставці і нині демонструється в Державному центрі позашкільної освіти в Києві. 
Це стиснута «біографія» одного експонату. А їх ми щорічно подаємо «нагору» до п’яти і більше десятків. Не стану втомлювати цифровими розрахунками, але не можу більше мовчати про прямі грошові витрати керівників гуртків. Хтось скаже: чому ж вони тоді так мучаться, нехай ідуть на іншу роботу… На жаль, саме так і вчинили більшість керівників гуртків з числа чоловіків і ми втратили у районі орієнтацію дітей за радіо-електронними, механічними і транспортними напрямами, столярну і слюсарну справи. На сьогодні хлопчаків з цими галузями не знайомлять і ніде не вчать. А тому ми вже зараз нерідко стикаємось з браком політехнічної підготовки молодих людей. Все частіше платимо гроші за «ремонти» техніки за які слід, як кажуть, руки «відбивати» (в нашому районі трохи краще, правда, бо всі, хто зараз «ходять по людях», мають за плечима СЮТівський гарт). Нема часу на аргументи з прізвищами щодо цього твердження.
Отже, внаслідок відсутності планового забезпечення гурткової роботи, у нас вимушено залишаються гуртки для роботи яких потрібно мінімум: комп’ютерні, малого моделювання, роботи з природним матеріалом – травичка, мох, гілочки, риб’ячі кісточки, камінці, черепашки, відходи упаковок тощо. Це добре, діти хоч чимось зайняті. Але ми, втративши технічну підготовку з високотехнологічних напрямів (у школі теж нема), своїх внуків і правнуків прирікаємо на життя у «бананово-сировинній» країні.
Отож, повертаючись до закликів наших очільників на залучення «олігархічних» коштів, впевнено кажу – не спрацює. Можна виклянчити якусь сотню-дві на проведення чогось одноразового, а планомірно і регламентовано – ні!
Чому? Знову на прикладі з мого майже 20-річного депутатського досвіду. Є на Козарському шляху кладовище. Громада, спасибі їй, за фінансової підтримки міської ради, взялися до справи його впорядкування. У день проводів (поминальний), ініціатори вирішили додатково пройти по кладовищу зі списком і простягнутою рукою. Людині, яка очолила цю місію, я попередньо підказав, хто може допомогти суттєво – це з числа тих, хто раз на рік приїздять з Києва на кладовище, маючи в столиці статки на мільйонну частку яких можна все кладовище «озолотити». І що? Саме «нові українці» дали найменше.  Про одного з них активісти з обуренням розповіли, як після довгого копирсання у товстій пачці доларів, він таки знайшов п’ять гривень і простягаючи «прохачам», наказував, щоб його гроші пішли за призначенням, і… щоб ще і оці ось, біля його могилок, корчі викорчували. Пенсіонери крізь землю ладні були провалитися… 
Приблизно і ми з Світланою Миколаївною з БДЮТ отак просимо гроші. Принизливо все це. Збираємо у торговому центрі на черговий районний конкурс. Одні і ті ж підприємці, зайняті своїми справами. Вони вже й не бажають вислуховувати куди потрібні гроші на цей раз. Принизливо. Державна установа не має жебракувати. І сподіватись на вирішення проблем випадковими подачками – нереально в наших умовах. Хто б до цього не закликАв… Кошти для діяльності установи потрібні постійно, а не епізодично. Дітям згадуваної вище Ольги Федорівни потрібен папір щодня.
І, нарешті, про приміщення для позашкільної роботи. Багато років я просив (сподіваюсь, що Анатолій Григорович Красносільський пам’ятає) кошти на опалення СЮТ. Три роки тому, коли була, як тепер кажуть, «помаранчева влада», заслухавши мене на колегії РДА, врешті було прийнято рішення про реконструкцію опалення СЮТ. Необхідні кошти виявилися не малими – 80-120 тисяч гривень, а потім ще чотири кочегари і вартість спаленого газу, який згоратиме щороку. 
Тоді я нехитрими розрахунками доходжу висновку, що у десять разів дешевше придбати і встановити електроконвектори. Справа нова і ризикована, але ділюся ідеєю з заступником голови РДА. Гаряче і палке схвалення! - Роби! - А кошти, кажу – робити ж треба доки літо… «Кошти дамо. Давай поки за свої (мова йшла про декілька тисяч гривень). А потім, ми уточнимо бюджет і тобі повернемо». Впевненості додала ще й моя особиста зустріч із заступником голови ОДА О.О. Бєльським, який щиро дивувався, що при виділенні майже трьох мільйонів на оту всепожираючу фінансову гідру на повороті (мова про школу №5, що невідомо коли буде завершена, прим. авт.), Носівська РДА не зв’язалася з обласним фінуправлінням, щоб крихітну дещицю «відчепити» для СЮТ. Він кудись телефонував і там теж сказали: «Не проблема!». 
Я, окрилений такими обіцянками, за свої власні гроші купую французькі автоматичні опалювальні конвектори, купую кабелі, щит, захист і все встановлюю. Результат –  чудовий! Якщо позаминулого сезону зима була теплою і були сумніви, то минула – дала, як кажуть, сповна. Сумніви розвіялися. 
Чудове вирішення питання. Державі одноразово зекономлено понад 100 тисяч гривень і багато тисяч щорічно. Однак, тим часом з’ясовується, що кошти, котрі намагалася «помаранчева РДА» надати СЮТ, були переорієнтовані «біло-сердешною» райрадою. У них, бачте, непорозуміння. А «влітає конкретно» - Кияниця.
Так що не тільки керівники гуртків за свої гроші забезпечують гуртки, а й директори за свої – встановлюють опалення. Тож найбільшими меценатами позашкільної роботи на сьогодні є самі позашкільники.
І останній штрих. Ще починаючи з депутатства Волкова, з’явилася традиція влітку давати по тисячі для поточного ремонту закладів освіти. Останніми роками ця «нещасна тисяча» для СЮТ і БДЮТ виділяється тільки після погрози звернення безпосередньо до Івана Івановича Куровського. Отже між Іваном Івановичем і позашкільниками хтось є, хто явно позашкілля  зневажає? За що? Чи може «гальмуючи» ту тисячу, хтось думає, що вона позашкільників не врятує? Згоден. Бо і нам, і БДЮТ понад п’ять років місцеві очільники обіцяють кошти на підведення води. Ну невже така «не підйомна» проблема?  І ми, і БДЮТ знаходимось у пристосованих приміщеннях. Нема нічого вічного: подивіться на наші вікна, двері, підлогу… Хіба ж їх фарбою врятуєш? А зовнішній вигляд який? До того ж, в СЮТ ще й руйнується зовнішнє цегляне облицювання. А навкруги вже сайдинг, утеплювачі, інші сучасні матеріали. 
Час на мій виступ сплинув. Дякую за увагу і терпіння». 30.08.10.
Цей виступ, за словами присутнього на тій конференції голови РДА А.Г. Красносільського  «був почутий». Після цього голова РДА особисто побував в СЮТ, побував його перший заступник М.М. Онищик з головним архітектором О.П. Кононенком. Пообіцяли кошти, але натякнули на переселення до іншого приміщення, яке має колись звільнитись. 
А раз переселення, то про які кошти на ремонт може бути мова? Враження, що ніхто не хоче й чути, що на переселення потрібно коштів у рази більше, ніж на поточний, нехай і дещо поглиблений ремонт. Хоч, проте, різниця, звичайно є: на ремонт кошти потрібно виділяти негайно, а на переселення – в майбутньому. Непоганий спосіб. Ним по відношенню до СЮТ місцеве керівництво (половини вже й у живих нема) користається майже три десятиліття: У різні роки СЮТ обіцяли переселити до приміщення школи №1, до приміщення ТСОУ, до приміщення сільгоспуправління, до приміщення колишнього райкому партії, до приміщення колишнього військкомату, колишнього суду. Тепер от знову, або до приміщення школи №1, або школи №5, яка будується вже понад 20 років. Зрозуміло, що коли обіцяють надати нове приміщення, кошти на утримання старого не виділяються. Така дешева гра. А СЮТ існує.
На сьогодні  44 гуртки Носівської СЮТ відвідують 675 учнів. Наші гуртки працюють майже у всіх школах району, принаймні у тих, де є відповідні умови для занять. Ми забезпечуємо максимальне охоплення гуртковою роботою дітей сільської місцевості і максимальну доступність їх до позашкільної освіти. І хоч, така територіальна «розкиданість» гуртків суттєво ускладнює їх навчально-методичне забезпечення, контроль, проте вона є чи не єдиним варіантом збереження повноцінної позашкільної роботи  в умовах відсутності централізованого матеріального забезпечення і зношеності базового приміщення. 
У базовому приміщенні нині сконцентровано результати позашкільної роботи всього району: виставковий зал, методичний кабінет, технічна лабораторія, радіостанція. Є «Українська світлиця», формуються технічна бібліотека і політехнічний музей. З встановленням два роки тому нормального опалення приміщення, до базового приміщення поступово повертаються колишні гуртки.
На початок третього тисячоліття Носівська СЮТ, за умов відсутності матеріально-технічного забезпечення гурткової роботи, утримує високі показники Носівського району в обласних масових заходах і у відповідних рейтингах. Так, згідно підсумкових таблиць участі районних (міських) відділів освіти Чернігівської області, в обласних масових заходах з науково-технічного напряму, Носівський район (участь якого забезпечувалась виключно станцією юних техніків) у 2008 році посів 5 місце, у 2009 році – 4 місце і у 2010 році – третє місце. Досить нагадати, що у цьому рейтингу є міста Чернігів, Ніжин, Прилуки. Не було жодного року, щоб вироби чергових і чергових юних умільців з Носівського району не експонувались на республіканських виставках у Києві і не ставали їх лауреатами. Детально всі показники за 2008-2010 роки подані у відповідних додатках до  атестаційних матеріалів.
На жаль, робота педагогів у системі позашкільної освіти не знаходила і не знаходить гідної оцінки з боку держави. Показово, що директор СЮТ, який присвятив цій роботі все життя тричі представлявся трудовим колективом до звання «Заслужений працівник освіти України»: у 1999 році – голова РДА Красносільський А.Г., у 2007 році – голова РДА Андрієнко М.П. та у 2009 році – в.о. голови РДА Пуха О.М. Три різні голови адміністрацій гарантували державі представлення на цю людину. Держава промовчала. Жодного зауваження, чи претензії до пошукача, чи до представлених матеріалів… Четверте представлення вже навряд чи буде. Ось так поціновується наше позашкілля і люди, які у ньому працюють.

 
Ці нагороди здобувались роками у впертій боротьбі
носівських юних техніків на змаганнях найвищих рангів

Джерело: Атестаційний паспорт 2011 р.
Будемо вдячні за будь-які доповнення, фото, статті, 
які можна надіслати на e-mail: kontakt_1@meta.ua
Вони будуть внесені в текст.  


(1) (2)

теги
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Реклама
Лучшие авто по актуальным ценам
Пошук
Годинник
Статистика
Счетчик PR-CY.Rank
PR-CY.ru
 



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Архів записів
 
 
О. Кононенко © 2008-2016