ПОДВИГ ЦІНОЮ В ЖИТТЯ - 20 Січня 2011 - "Носівські вісті" - Сайт відділу
 
Меню сайту
Наше опитування
Як ви оцінюєте роботу Носівської РДА
Всього відповідей: 23
Банери

Носівські сайти
Погода
Погода Носівка Прогноз погоди у Чернігові Прогноз погоди у Києві
"Носівські вісті"
Головна » 2011 » Січень » 20 » ПОДВИГ ЦІНОЮ В ЖИТТЯ
16:50
ПОДВИГ ЦІНОЮ В ЖИТТЯ
2011 - Рік партизанського руху
 У серці мішаного лісу, що обіймає Носівський і Ніжинський райони, є святе місце для кожного із нас -- урочище Орішне, де височіє обеліск полеглим партизанам. На ньому викарбувані два написи: « Тут в 1918-1919 роках базувались загони партизан Носівщини і перебував Чернігівський повстанський штаб М.Г. Кропив’янського»; «У 1941-1945 роках знаходився підпільний Носівський райком партії і формувався партизанський загін під керівництвом М.І. Стратілата, який виріс в партизанське з’єднання «За Батьківщину» 
(командир І.М. Бовкун)». Крім того, саме на цьому місці восени 1943 року формувався партизанський загін ім. Шукаєва.
 З історичних документів та спогадів очевидців достовірно відомо, що започаткував партизанський рух на Ніжинщині М.Г. Кропив’янський, 120-річний ювілей від дня народження якого Ніжинщина пам’ятно відзначила 16 грудня 2009 року. Саме з Ніжином нерозривно пов’язана його доля. Тут він закінчив училище і здав екстерном іспит за курс гімназії, звідси був мобілізований в царську армію, де пройшов полкову школу і Чугуївське військове училище. З початком першої світової війни у 1914 році М.Г. Кропив’янського направляють на Південно-Західний фронт, що проходив на території Західної України. У полум’ї тієї війни він був чотири рази поранений, за проявлений героїзм у боях нагороджений дев’ятьма орденами та георгіївською зброєю та піднявся в чині від підпоручика до полковника.
 Після того, як царизм і народ зійшлися у протистоянні, М. Кропив’янський стає на сторону революції. Обороняючи Україну від зовнішніх ворогів, обіймає ряд відповідальних посад: командира 12-го корпусу, начальника штабу другої армії, начальника 60 стрілецької дивізії (у цей період нагороджений орденом Червоного прапора), начальника тилу 12 армії, начальника 47 стрілецької дивізії. З останньою він визволяв Україну від білополяків.
 Особливу важливу роль відігравав М. Кропив’янський в організації повстання проти німецьких повстанців і гетьманців в Чернігівській та Полтавській областях. У травні 1918 року він зі своїм штабом прибув в ліси Ніжинського лісгоспу, де в урочищі Орішне зумів об’єднати у потужне з’єднання три партизанські загони – ніжинський (командир М. Кропив’янський), вертіївський (командир В. Маруні) та носівський (командир С. Покиньборода).
 Партизани розгорнули масштабну діяльність по знищенню ворогів, їх техніки та комунікацій, у тому числі й під час численних диверсій на залізниці. Розлючені німці влаштовували карательні операції, а за голову М. Кропив’янського була назначена винагорода в 50000 рублів.
 На початку серпня 1918 року М. Кропив’янський організував так зване ніжинське серпневе повстання, у ході якого партизани змогли зайняти частину Ніжина та залізничний вокзал. Щоправда, потім їм довелося відступити. А вже у вересні тут була організована перша українська повстанська дивізія в яку входили Богунський полк (командир М. Щорс), Таращанський полк (командир В. Боженко), Новогородсіверський полк (командир Т. Черняк) і полк В. Киселя. Очолив дивізію М. Кропив’янський.
 Після закінчення громадянської війни, з 1924 по 1938 рік, він працює в Москві старшим інспектором погранвійськ в наркоматі МВС. Йому присвоєно звання комкора (сучасний генерал-лейтенант). Основними у його роботі були стратегічні питання партизанського руху, проте вони не знайшли підтримки у Сталіна. У травні 1938 року М. Кропив’янського заарештовано і більше двох років він знаходився в одиночній камері попереднього слідства в Лук’янівській в’язниці. За цей час пройшов всім колами пекла методів слідства НКВД. Його били, обливали холодною водою і катували струмом, вимагаючи зізнатися у зраді своєму народу. Затим без судового вироку його заслали на п’ять років у концтабір, де він працював землекопом в спорудженні залізничної колії Котлас-Воркута. 
 Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, М. Кропив’янський проситься на фронт, аргументуючи багатим бойовим досвідом. Проте, звільняють його лише в 1944 році без права в’їзду в Москву. Тому він повертається на свою малу батьківщину, в с. Червоні Партизани на Носівщині. Працює об’їждчиком в місцевому колгоспі, затим – лісником 40 обходу, до якого входило і урочище Орішне. 
 М. Кропив’янський таки повернувся згодом до Москви, де залишилася його сім’я. Тяжко хворого його помістили в одну із московських лікарень, але дізнавшись про це, органи безпеки за особистим наказом Л. Берії вислали паралізованого М. Кропив’янського і направили в м. Ніжин. Тут 22 жовтня 1948 року у лікарні він і помер. Похований без почестей на Овдіївському кладовищі. І лише в 1956 році його було посмертно реабілітовано. Рішенням Кабінету міністрів України на честь героя споруджені пам’ятники в Червоних Партизанах, Ніжині, Чернігові. Його ім’ям названі вулиці.
 Подібною була і доля іншого героя, Івана Михайловича Бовкуна. Одужавши після тяжкого поранення на фронті, він, колишній командир 19 стрілецького полку, рухався за лінію фронту. По дорозі завернув у Ніжин аби побачитися з дружиною. Тут він зустрів своїх однополчан О.А. Медведєву та її матір А. Степуру, які повідомили йому про діяльність партизан у місцевих лісах – там, де в роки громадянської війни діяли загони М. Кропив’янського. Вирішивши приєднатися до народних месників, І. Бовкун знайомиться із зв’язковою партизан Н.П. Вовкогон, яка була дружиною командира взводу зв’язку. З їх допомогою він потрапляє до партизанського загону М.І. Стратілата, що розташовувався в урочищі Орішне. Незабаром за прикладом М. Кропив’янського він об’єднує невеличкі партизанські загони Носівщини та Бобровиччини у велике з’єднання «За Батьківщину».
 І.Бовкун зумів розмістити три полки чисельністю шість тисяч чоловік в різних урочищах, аби охопити в боротьбі проти окупантів якомога більшу територію Чернігівщини: полк О. Шеверьова зайняло урочище Хмельники, полк М. Симоненка -- урочище Більське та полк М. Дешка -- урочище Кобижчанський ліс. Був налагоджений тісний зв’язок з підпільниками групи Батюка з Ніжина та київськими з вагоноремонтного депо. Вони доставляли в ліс набої та зброю, надавали цінну інформацію про окупантів, що дозволяло партизанам успішно відбивати атаки гітлерівців під час облав. 
 Крім бойової діяльності партизани патронували стариків, жінок та дітей, яких переслідували фашисти -- їх було п’ять тисяч чоловік.
 Завдяки вдалій стратегії І. Бовкуна партизанське з’єднання «За Батьківщину» контролювало понад 800 кілометрів залізничних, водних та шосейних шляхів, знищуючи окупантів та блокуючи доставку їх військ та боєприпасів на фронт. А при форсуванні Дніпра з 19 по 27 вересня 1943 року, два полки з’єднання зайняли та утримували до підходу основних частин Радянської армії плацдарм в районах Домонтово, Теремці та Сорокашичі. 
 19 жовтня 1943 року партизанське з’єднання «За Батьківщину» було розформоване. Біля старого приміщення носівського райвиконкому відбувся мітинг на якому І. Бовкун виступив з прощальним словом. Він розповів присутнім про героїчну боротьбу партизан і висловив усім побратимам подяку за проявлені мужність і самопожертву у захисті рідного краю від німецьких загарбників.
 У січні 1944 році за героїзм, відвагу і умілу організацію в форсуванні Дніпра та зайнятті плацдарму на водному рубежі І.М. Бовкуну та двом командирам полків О. Шеверьову й М. Симоненку присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
 Та життя І. Бовкуна, як і М. Кропив’янського, закінчилося трагічно. У 1946 році за наклепом недоброзичливців його заарештували. Два роки героя тримали в одиночній камері попереднього слідства, катували, вимагаючи його зізнання в шпигунстві на користь фашистів. Та І. Бовкун не зламався і його було засуджено до п’яти років позбавлення волі. З-під варти він був звільнений по амністії та лише в 1950 році вирок було скасовано за відсутності складу злочину. Втім, навіть після цього І. Бовкуна не перестають переслідувати.
 До останнього свого подвигу Іван Бовкун вважав Чернігівщину своєю другою малою батьківщиною, часто приїздив сюди, зустрічався з колишніми бойовими побратимами. Помер герой 8 травня 1988 року і похований у Льовові. 
 Уже за межею тисячоліття життя і діяльність цих двох людей, які так багато зробили для своєї Вітчизни у роки війни. Але їх імена, безсмертний подвиг ціною в життя назавжди у пам’яті й пошані людській. 
 … Завжди особливі почуття огортають душу в урочищі Орішному, де височіє пам’ятник партизанам. І, здається, варто закрити очі, прислухатися, й неодмінно почуєш їх голоси, святий заповіт берегти мир на рідній землі. Вони, як ніхто, знають його ціну, бо йшли в двобій зі смертю не за ордени й матеріальні блага, а за свою Батьківщину-Україну, за її краще майбуття, в якому живемо ми і житимуть наші нащадки. І наш святий обов’язок пам’ятати це і цінувати.
П. КРАПИВ’ЯНСЬКИЙ, 
голова секції партизан.
м. Ніжин.

«Носівські вісті» №3(9179)

Переглядів: 498 | Додав: Адмін | Теги: Партизани | Рейтинг: 0.0/0
теги
Календар
«  Січень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Реклама
Лучшие авто по актуальным ценам
Пошук
Годинник
Статистика
Счетчик PR-CY.Rank
PR-CY.ru
 



Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Архів записів
 
 
О. Кононенко © 2008-2016