Про портрети, гривні і патріотичного художника - Різне - Статті - Каталог статей - Сайт відділу
 
Меню сайту
Категорії розділу
Архітектура [12]
Житлово-комунальне господарство [9]
Екологія [2]
Політика [7]
Різне [36]
Наше опитування
Як ви оцінюєте роботу Носівської РДА
Всього відповідей: 23
Банери

Носівські сайти
Погода
Погода Носівка Прогноз погоди у Чернігові Прогноз погоди у Києві
Каталог статей
Головна » Статті » Статті » Різне

Про портрети, гривні і патріотичного художника
Сумнів щодо доречності портрету молодого Тараса Шевченка на 100-гривневій купюрі,  висловлений членом УНП Іваном Рослим в 12-му числі "Сіверщини”, хотів би доповнити ось ще таким матеріалом.
Мені щастило бути особисто знайомим і мати цікаві бесіди з першим автором української гривні заслуженим художником України, лауреатом премії ім. Тараса Шевченка,  Василем Івановичем Лопатою. Відбувалось це і у Києві, куди я з рідним братом Василя Івановича – Андрієм Івановичем приїздили гостювати, і в с. Козарах Носівського району, куди він приїздив до брата.  Пам’ятаю, коли я вперше увійшов до майстерні, Василь Іванович по телефону комусь запально доводив: «Розумієш, «Кобзар» має бути у кожній українській хаті! У кожній! Поряд з Біблією! На ньому мають виховуватися українці!». Я ще тоді звернув увагу, що мають виховуватися не політики, не громадські діячі, навіть не патріоти, а українці. Влучно.
 З роками знайомства я переконався у глибокому патріотизмі Василя Івановича, в його любові до рідної землі і всього, що пов’язано з українством. А надто – до історичної правдивості, яку за крихтами, за окремими фразами прямої мови учасників, чи свідків давніх подій, вперто і наполегливо відшукує і систематизує Василь Іванович, щоб потім, десь, використати у своїх численних роботах.
Для мене пам’ятною залишилась розповідь художника про його роботу над ілюстраціями до "Слова о полку Ігоревім”. Ось би хоч такий факт. Книга мала розпочатися панорамою Ігоревого війська, яке вирушає в похід на половців. Хто мають бути на передньому плані? Звичайно ж Ігор і його хоробрі поплічники! А де взяти їх зображення? Яку зброю того часу вони мають тримати? Врешті ж, і знамена мають якісь бути. Які? Яка їх форма? Що на них було зображено? Сотні запитань постають перед художником. Причому, всі відповіді на них мають бути знайдені максимально вірними, якщо не абсолютно точними. Адже після виходу роботи у світ, обов’язково знайдуться ті, хто знайшовши невідповідність у найдрібнішій дрібниці, піднімуть галас у недостовірності, творчому недбальстві і ще в багатьох "не”. Надто часто ті, хто не вміють ні створювати, ні творити, вміють чудово малювати дьогтем. Отже відповідальність істинного художника є високою. І невдачі, від яких ніхто не застрахований, такі художники переживають дуже гостро і боляче.
У випадку із згаданим "Словом...”, Василь Іванович розповів, як він дуже довго і ретельно досліджував, що (чи хто) мали бути зображені на тогочасних хоругвах і стягах. Їздив до бібліотек, працював з архівами, розшукував стародавні зображення в історичних будівлях і храмах. Сотні дій задля встановлення достовірності. При цьому часто виявлялися помилки попередників.  – Болить у душі, коли впевнюєшся у відвертій, зумисній фальсифікації...  І ще гірко за багатьох нездар, які нерідко може й несвідомо, а тільки щоб догодити комусь, але ж шкодять історичній правді – якось казав він.
Отже вдалося таки встановити, що, найймовірніше на головній хоругві мав бути лик Ісуса Христа. Так і було зроблено у тій роботі. Але... існувала за комуністів цензура. Художні зображення, які мали виходити друком у світ,  уникнути цієї процедури не могли ніяк. То ж молоденька дівчинка, що, можливо, ще й інститут не закінчила, тицьнула довгим фарбованим нігтем на зображення на головній хоругві: 
- Що це?
- Хоругва.
- А на ній хто?
- Ісус Христос...
- Не пройде!
Так як робота над книгою вже кипіла, часу не було – та й що б той час дав? Художник ще не встиг щось сказати, як за секунду-дві оригінал понесли в цех, де вже без його участі, лик був замальований тушшю... Коли книга вийшла у світ – всі побачили, що Ігор вирушав у похід з чорними хоругвами... Митцю телефонували історики, вчені. Що він міг вдіяти?
Тепер ось історія з портретами на перших українських гривнях зразка 1992 року.
Я говорив з Василем Івановичем вже після декількох років як гривня була введена в обіг, а він приїхав до брата в Козару з далекого Сан-Франциско, до якого  не звик і ніколи не звикне. Бо, за його ж визнанням, сняться йому там квітучі соняхи на рідній і такій далекій Україні, сняться друзі. І любить він Україну, як любив, або й сильніше. Здалеку земля предків ще рідніша, аж до щему у серці. 
Сумну історію витівок українських політиків він повідав тоді. Зокрема про неодноразові візити до Кенедієн Бенк Новт Компані  депутатів ВР, інших «туристів» від влади. А один був дуже агресивним. Що той депутат там тільки не белькотав. На щастя, з дирекції фабрики українською володів тільки віце-президент кампанії, а тому молодий перекладач Левко (канадійський українець, емігрант у третьому поколінні, який ніколи і в Україні не був, але вихований батьками в любові і повазі до України) місцями не перекладав... соромився.
Чи ж міг бути цінним ретельно продуманий В.І. Лопатою дизайн банкнотного ряду української валюти для таких діячів? Зокрема й для депутата котрий прибув до далекої Канади посланцем від сумнозвісної групи «239». Та ще для тих, кому було начхати не те що там намальовано на тій «гривнє» – головне, що це мали бути "местные бабки” і проґавити свій інтерес тут вже аж ніяк не можна було. Це було велике замовлення… йшли закулісні ігрища, які були чужі митцю. Він робив і вчасно завершив свою роботу.
Тому Василь Іванович, за його ж висловом,  був шокований, коли побачив введені в обіг «англійські» 50 гривень з бородатим дідом Чорномором, що віддалено нагадував Грушевського, а особливо був вражений банкнотою в 100 гривень, з якої замість тонко промальованого Шевченка дивився грубо намальований дядько з мутним поглядом, що нагадував махновця в кудлатій шапці. Замість портрета – грубий бездарний шарж. Обидва "портрети” на банкнотах замість прізвищ Грушевський і Шевченко були підписані Гетьман і Ющенко. Хто, коли і навіщо це зробив – ще одна специфічно українська таїна. Хоч іноді і намагалися пояснити недостатньою кількістю ступенів захисту в банкнотах канадського варіанту. Проте при чому тут портрети? Чи не тому, що вони надто українські? Надто величні і виразні?
Та що багато розповідати. Читач може впевнитися особисто. Наші перші українські 50 і 100 гривень мали виглядати зовсім по іншому:
Таким мав бути портрет Грушевського

А так мала виглядати 100 гривнева купюра і Т.Г. Шевченко на ній

Згадайте ті перші наші українські гроші. Правда красивий банкнотний ряд був би з такими банкнотами? Проте гривня наша і надалі продовжує змінювати свій вигляд, додаючи ступені захисту, але не стаючи українською. Так, комп’ютерний витвір з чудернацькими портретами. Подивіться на найвартіснішу на сьогодні 500-гривневу купюру. Хіба Григорій Сковорода на ній схожий на мислителя-філософа? Скоріш, на успішного бізнесмена. Ну а з його вух вже й школярі сміються: при зображеному куті повороту голови, друге вухо не має бути видно. А от про «всевидяче око» не забули… Таке враження, що малюють наші гроші самі банкіри, або їх люди – щоб гонорар чужим не діставався. Між іншим, за визнанням Василя Івановича, він за свою роботу гонорар не отримав. Потім, пізніше, були лиш деякі незначні премії…
Стосовно віку і образу Шевченка на 100 гривневій банкноті, то В.І. Лопата у своїй книзі "Надії та розчарування, або метаморфози гривні” (велика рідкість, між іншим) писав: «Я прагнув репрезентувати універсальний портрет великого українського поета і мислителя, який би символізував усе, що є для нас Тарас: пророцтво, бунтарство, трагізм, ліричність. Я вивчав і детально проаналізував велику кількість різних портретів, прагнучи створити такий, який би став універсальним, всеохопним і символічним. Я виконав вісім варіантів портрета. Зупинився на найменш традиційному образі немолодого Шевченка, який наче потенційно вміщував у собі все, що він значить як для кожного українця так і для того, кому не байдужа наша земля».
Художник-патріот розумів свою відповідальність за один із символів України і все зробив максимально виважено і вірно ще у 1991 році. Але кому це треба сьогодні? Голос волаючого в пустелі…

Василь Кияниця, депутат Носівської міськради









Категорія: Різне | Додав: Адмін (18.06.2011)
Переглядів: 2238 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 1
1  
Кияницю вже цитує Вікіпедія! Стаття називається "Історія української гривні", розділ "Історія нової гривні". Гордімося, бо ми того варті!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
теги
Календар

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Реклама
Лучшие авто по актуальным ценам
Пошук
Годинник
Статистика
Счетчик PR-CY.Rank
PR-CY.ru
 



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Архів записів
 
 
О. Кононенко © 2008-2016