Незважаючи на "дорогого Леоніда Ілліча" - Різне - Статті - Каталог статей - Сайт відділу
 
Меню сайту
Категорії розділу
Архітектура [12]
Житлово-комунальне господарство [9]
Екологія [2]
Політика [7]
Різне [36]
Наше опитування
Як ви оцінюєте роботу Носівської РДА
Всього відповідей: 23
Банери

Носівські сайти
Погода
Погода Носівка Прогноз погоди у Чернігові Прогноз погоди у Києві
Каталог статей
Головна » Статті » Статті » Різне

Незважаючи на "дорогого Леоніда Ілліча"
Іван Степанович прокинувся з важкою головою і тремтінням в усьому тілі. Одягаючись, намагався згадати подробиці вчорашнього дня. Клятий зоотехнік у райцентрі п'ятий день гуляє на весіллі  у брата, і йому, голові, довелося відбувати перевірку районних ветеринарів.  Здається, поїхали задоволеними, згадав Іван Степанович.
Дружина покликала до столу. Зважаючи на стан чоловіка, налила чарку перваку власного виробництва. Рука Івана Степановича звично потягнулася до чарки, але мозок дав команду "стояти!". 
- Ні, сьогодні не п'ю, принеси краще розсолу – прохрипів він.
- Тобі, що, пороблено? - здивувалась дружина, подаючи кружку з розсолом.
- Боюсь.  На збори приїде Звєрєв.
- Той, з райкому?
- Еге ж, - відповів Іван Степанович, допиваючи розсіл, яким і обмежився сніданок. Без чарки їжа до роту не лізла.

Товариш Звєрєв працював в райкомі трохи менше року, та й посаду займав не надто високу - заввідділом. Про те, без перебільшення, районна номенклатура боялася Звєрєва сильніше, ніж першого секретаря райкому. Відверто кажучи, Його боявся навіть сам - Перший. 
З подачі товариша Звєрєва в районі уже звільнили з партії і з посад двох голів колгоспів, та ще й з формулюванням "за моральноє разложеніє", читай - за п'янку.
Леонід Петрович Звєрєв знав, що "за очі" його зовуть "звір". Звіром він зовсім не хотів бути. В своїй роботі він намагався діяти так, як учили його в школі, інституті, ВПШ - бути принциповим, безкомпромісним, втілювати в життя марксистсько-ленінське вчення. Хоча, за час роботи в райкомі товариш Звєрєв помітив, що життя не дуже поспішає сприймати це вчення. В книгах, які він читав, було все по іншому. Життя ж постійно підкладало Леоніду Петровичу сюрпризи.
Ось, і три дні тому йому доручили відповідальне завдання, не передбачене ні Програмою ні Статутом КПРС - супроводжувати комісію обкому. Цим питанням мав займатися другий секретар райкому, але того після першого дня "супроводу" вночі забрала "швидка" - "з печінкою". Вранці, наступного дня Перший викликав товариша Звєрєва і наказав:
- Дуй в готель, веди комісію в ресторан снідати. І запам'ятай: чим більше вип'ють - тим менше перевірять.
Леонід Петрович не звик сперечатись з керівництвом, і три дні сумлінно виконував надане доручення. І от, учора комісія нарешті завершила свою роботу, а сьогодні Звєрєв прокинувся з головним болем і гидким присмаком у роті. Він проковтнув пігулку "від голови", випив  літру води, і пішов на роботу.
Сьогодні він мав бути присутнім на загальних зборах у колгоспі "Путь до комунізму". Тож, за дві години потрібно було накидати тези виступу та кілька разів прочитати, щоб менше зазирати до папірця, показуючи тим самим свій інтелект. Але, після трьох днів надмірного вживання алкоголю, мозок відмовлявся від будь - яких думок. Навчений керівником обкомівської комісії - чим отруївся, тим і лікуйся, мозок Леоніда Петровича працював лише в цьому напрямі. Він кілька разів піднімав тіло товариша Звєрєва зі стільця, з метою надати команду ногам збігати в магазин, але вчасно оговтувався - посада не дозволяла.

Товариш Звєрєв трохи запізнився - підвела машина. На ганку його вже чекали голова з парторгом. Привітавшись, пройшли до заповненого колгоспниками залу сільського клубу. На сцені, за столом накритим червоною тканиною, вже сиділа президія. За спинами президії посміхався Ленін, роботи завклубом Петренка, чимось схожий на японця. 
Щойно прибулі зайняли свої місця в президії: по центру, біля графину з водою - Іван Степанович, по праву руку від нього - Леонід Петрович, по ліву - парторг.
Голова відкрив збори, представивши публіці товариша Звєрєва і надав слово парторгу. Звєрєв з подивом глянув на Івана Степановича. Це він, як голова, мав звітувати про роботу колгоспу. 
- Горло болить, - збрехав голова. Після вчорашнього він би не витримав і десяти хвилин за трибуною.
В іншому випадку товариш Звєрєв не допустив би подібного, але сьогодні не було ні бажання ні сил сперечатись, і він неохоче змирився з явним порушенням регламенту і перевів погляд на доповідача. Головний біль не вщух до цих пір, виступ він так і не підготував, тому вирішив послухати доповідь, щоб було про що сказати, коли йому нададуть слово.  
- Вступая на трудовую вахту, посвящонную очередному с'єзду нашей родной комуністіческой партії, колхознікі колгоспу "Путь до комунізму", як і все труженики страни взялі на себя..., - почав доповідь парторг.
Виконавши громадський обов'язок, голова трохи розслабився і вирішив зайнятися собою в плані боротьби з сушняком, якого до цього часу він так і не подолав. Взявши за горло графин, Іван Степанович оглянув стола, і лише тепер помітив, що склянки нема! 
"Туди т-твою розтуди", вилаявся подумки, глянув наліво за куліси, де дівчата готували обід для начальства і побачивши бухгалтерку Гальку, на пальцях продемонстрував, що без склянки з графина води на публіці не вип'єш.
З усієї пантоміми Івана Степановича Галька зрозуміла єдиний жест - пальцем по шиї. Його вона добре знала, і зрозуміла, як всі нормальні люди. Зайшовши до артистичної кімнати, де вже накривали столи, кмітлива бухгалтерка дістала з ящика пляшку горілки, сховала під кофту, пригнувшись за спинами президії пробралась до голови і сунула йому під столом доставлений вантаж. 
Голова від несподіванки витріщив очі, його кинуло в жар. Прийшовши до тями, зиркнув на Звєрєва. Той, здається, не помітив, все ще збираючись вловити суть доповіді парторга. 
Якби Іван Степанович знаходився не в президії на сцені, він би побив цю кляту Гальку, а так лише прошипів крізь зуби: "Дурепо! Стакан!!!".
Галька, зрозумівши свою помилку, зашарілась, знову сховала пляшку під кофту, і там же способом, яким прийшла, покинула сцену. 
Нову команду голови вона зрозуміла по своєму. Відкоркувала пляшку горілки, наповнила нею склянку по самі вінця, і уже не криючись пішла через сцену і поставила її на стіл перед головою. 
Ну й дурепа, подумав той, повний графин води, а вона ще й склянку приперла з водою. Та добре й так. Тепер у нього були всі засоби дати відсіч клятому сушняку. Так розмірковуючи, голова підніс склянку до рота...
Лише на третьому ковтку Іван Степанович зрозумів, що в склянці не вода! Чи то від горілки, чи з переляку у нього перехопило подих і очі полізли на лоба. Швидко оцінивши ситуацію, голова рвучко поставив склянку на стіл, і відсахнувся від неї, мовляв це все не моє, я нічого не знаю. Для повноти непричетності, потрібно було б ще стерти відбитки пальців, але не зважаючи на стресову ситуацію, у нього вистачило тями цього не робити.
Почавши стукіт склянки об стіл, і побачивши її біля себе наполовину наповненою, зайнятий поглинанням доповіді парторга, товариш Звєрєв інтерпретував цей натюрморт по своєму - голова запрошує його випити води. Дуже доречно, подумав Леонід Петрович, якого теж мучив сушняк. 
До завідуючого відділом райкому партії доходило довше, ніж до голови колгоспу. Леонід Петрович залпом осушив склянку, поставив її на стола, перевів погляд на виступаючого і лише тоді зрозумів те, що значно раніше зрозумів Іван Степанович, який немов у сповільненій зйомці спостерігав за цією драматичною подією. Він весь похолов, лисина покрилась холодним потом, і реально відчув, як душа тріпочеться в п'ятках. За одну мить в його голові промайнули сотні думок, серед яких виділялась одна: "З партії попруть, з роботи виженуть. Це кінець".
- Чувствуя неустанную поддєржку партії, правительства і лічно дорогого Леоніда Ілліча Брєжнєва, колгоспнікі когоспу "Путь до комунізму" своїм ударним трудом... - гудів з трибуни парторг. В залі його ніхто не слухав. Всі присутні знали доповідь парторга майже напам'ять. Ще в перший рік роботи, парторг "передрав" цю доповідь з журналу "Комуніст" за 1976 рік, і змінював в ній лише кількість центнерів, гектарів, літрів і номер чергового з'їзду партії. Решта тексту за багато років змін не зазнала. Тому, колгоспники або розмовляли впівголоса один з одним, або поглиблювались у власні думки. Вони, що називається, "відбували номер". Сперечатись з головою, який наказав, щоб були всі, було собі дорожче. 
Не слухав парторга і Іван Степанович. Думки його були гнітючі і страшні. Аж тут, коли він прикидав що краще, втопитись, чи повіситись, відчув поштовх у праве коліно. Підняв очі і зустрівся поглядом зі "звіром".
- Хороша вода у тебе, Степановичу, - прошепотів той, підморгнув лівим оком і посміхнувся.
В таких випадках говорять - гора з плечей. Яка гора!? З плечей Івана Степановича звалились всі гори Євразійського континенту  разом узяті!
 Він вирівняв спину, випнув груди, обвів поглядом зал і раптом зрозумів, що він любить всіх цих людей, любить цю президію, любить парторга, який не вгавав на трибуні, любить пришелепкувату Гальку, любить товариша Звєрєва, який, виявляється, ніякий не "звір", а справжній мужик. Життя йому здалося прекрасним, а перспективи - райдужними. Незважаючи ні на "партію і правітєльсьво" ні на "дорогого Леоніда Ілліча".      

О. Кононенко     

Категорія: Різне | Додав: Адмін (05.09.2014)
Переглядів: 294 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
теги
Календар

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Реклама
Лучшие авто по актуальным ценам
Пошук
Годинник
Статистика
Счетчик PR-CY.Rank
PR-CY.ru
 



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Архів записів
 
 
О. Кононенко © 2008-2016