 Якщо для Софіївки проведення загальних свят вже стало доброю традицією, то для мешканців іржавецької територіальної громади, і в першу чергу для новопризначеного сільської голови Тетяни Бруй, свято, яке вони організували та провели минулої п’ятниці, було першим за багато років. Утім, не зважаючи на побоювання Тетяни Миколаївни, «глевким млинцем» воно не стало, перетворившись на справді довгождану, велелюдну та очікувану гостину. Зібралися на неї значним числом не лише іржавчани — як ветерани, так і молодь — а й приїжджі: міські діти та внуки сільських мешканців, дачники та відпочиваючі. Постаралися зробити свято веселим та незабутнім й місцеві підприємства та заклади соціальної сфери — лісництво, ЗАТ «Іржавецьке», аматори сільського будинку культури, приватні підприємці, внісши й свою лепту в його організацію. А подружжя дачників навіть виступило з ініціативою прикрасити імпровізовану сцену-арку десятками різнокольорових кульок. Отож високо у голубінь жнивного неба линули щирі задушевні пісні у виконанні юних іржавецьких талантів, у віночок виступів яких органічно впліталися розповіді про історію та культуру цього поліського сільця, щирим словом згадувалися всі, хто так чи інакше пов’язаний з його розбудовою та розвитком. Гідно вшанували пам’ять тих, хто поліг смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної, й щиро бажали здоров’я, щастя та добробуту всім, хто нині є членом іржавецької громади. Гаряче аплодували присутні своїм сусідам-козарчанам, котрі також розділили з ними радість свята, — вокальним дуетам та учасникам народного танцювального колективу «Пролісок». А ще тут торгували морозивом, солодощами та прохолодними напоями, вигравали у безпрограшну лотерею, головним суперпризом якої тут також було порося. Бажаючі могли поласувати шашликами, а в затінку крислатих ясенів куховарки чаклували над величезним казаном, в якому парувала духмяна рибна юшка. Довго задивлялися відчайдухи й на височенного стовпа з прилаштованим на його верхівці колесом, а таки знайшлися сміливці-верхолази, котрі й дістали омріяні подарунки. А вже ближче до вечора на всіх присутніх, звичайно ж, насамперед, молодь, чекала чудова дискотека… Свято закінчилося. Зазвичай, влітку селянам не можна довго відпочивати. Та ще й такої гарячої, жнивної, як нині. Розходилися всі, щиро дякуючи сільському голові за подаровані людям радість та увагу до себе, до свого рідного села. І щиро вірили, що воно обов'язково стане приживеться й обов’язково стане традиційним. А від того — ще велелюднішим, урочистішим. Зрештою, Іржавець на це заслуговує… К.МИХАЙЛЕНКО.
|
