Літо — пора не лише відпочинку, а й подорожей та екскурсій. Якщо сім’ями зазвичай вирушають на відпочинок до моря, у гори, відвідують далекі екзотичні країни, то трудовими колективами, членами профспілки й просто  невеликими компаніями вирушають власними туристичними маршрутами. Серед таких на слуху відвідини  лавр та монастирів, інших святих місць, цілющих джерел, дендропарків, історичних місць, музеїв-садиб, різноманітних виставок. Причому далеко і їздити не треба. Нині на слуху поїздки не лише в Умань, на Сорочинський ярмарок чи до Почаївської лаври, а й відвідини Соколиного Хутора, палацу Тарнавських у Качанівці на Ічнянщині, Тростянецького дендропарку та Гетьманської столиці тощо. Власне, вже стало непоганою традицією влаштовувати поїздки на свята навіть до сусідніх районів — на Покровський ярмарок у Ніжин, на Миколаївський — до Коропа. Не минуло й місяця, як група наших держслужбовців повернулася з гостини від своїх колег з Новгород-Сіверського. Сповнені незабутніх вражень від теплого прийому, спілкування, знайомства з історією та культурою цього древнього краю  запросили і їх до себе. Тепер ось думають, чим би їх вразити, яку родзинку та під яким «соусом» подати свій район. Гадаю, подібні думки обсідають кожного з нас, хто готується до прийому далеких та дорогих гостей. Адже так хочеться показати не лише власну домівку та себе, як хлібосольних господарів, а й місто, у якому живемо, познайомити з цікавими людьми свого краю, навколишньою природою, визначними історичними місцями та культурою свого краю. Ось тільки чи знайдуться у нас такі? Про це у розмові з начальником відділу культури та туризму РДА Яриною Олексіївною Чухліб.

  Ярино Олексіївно, чи могли б ви ось так відразу, назвати бодай кілька конкретних місць, достойних уваги гостей?

  Безумовно. Утім, почнемо з того, що будь-який куточок України має багатющу історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут. У тому числі й нам самою природою даровані мальовничі ландшафти, ми наділені багатими лікувально-рекреаційними ресурсами. Небідні наші села й індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми — тобто, вистачає всього того, що, власне, й включає в собі поняття туризму. Разом з тим, ми ще не можемо, як, скажімо, деякі інші регіони, розглядати цю галузь як фінансово визначальну чи економічно доцільну для розвитку інфраструктури району. Можливо, вже у недалекому майбутньому ситуація зміниться, і в нас таки з’являться умови для  повноцінного розвитку таких напрямків, як агротуризм, відпочинковий (включає в собі відпочинок на селі) чи екологічний — як  науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму. 

  Стосовно того, якими стежками можна було б повести своїх гостей, то у нас на сьогодні вже розроблено кілька таких маршрутів. Перший — це відпочинок на лоні природі «Носівка-Мрин». Утім, краще за все обирати його з кінця весни. Напрочуд гарно тут і влітку, коли від Остра віє прохолодою, а на його тихих хвилях вигойдуються красуються білі водяні лілеї - латаття . Даною місцевістю рекомендуємо здійснювати подорожі автомобілем, велосипедом, пішки; взимку — на лижах від райцентру  на п’янку повітря хвойних жовтневських та мринських лісів. Зупинитися можна  на березі річки Остер, серед струнких тополь та беріз, обравши собі чудове місце для купання та любителів рибної ловлі. Поруч — ліс, де любителі ще одного «тихого» плювання можуть збирати гриби, ягоди, а то й просто відпочивати. 

  Інший екскурсійно-туристичний маршрут культурно-пізнавального напрямку — «Най героїчний, історичний, мальовничий край» — протяжністю 35 кілометрів пролягає через Козари, Носівку та Червоні Партизани. Його принадами є те, що найбільше задоволення отримають  любителі історії. Древнє поселення Козар, трагедія села, його хазарське походження та неповторні краєвиди; можливість докорінно змінити легенду про заснування Носівки, суперечлива тема дослідження для істориків: давньоруське поселення Носів на Руді — нинішня Носівка чи село Сулак Червонопартизанської сільської ради? Керівник повстанського руху на Поділлі Устим Кармалюк у селі Сулак: перекази, свідчення. Цей маршрут також проходить через  мальовничу лісову місцевість з об лаштованими місцями для відпочинку. На маршруті передбачено кафе національних блюд, об’єкти торгівлі і обслуговування, малі архітектурні форми, елементи міського середовища та озеленення. Це й відвідання каплиці Святого Миколая, Козарського та Червонопартизанського народних історико-краєзнавчих музеїв та меморіалів, Троїцької (1765р.), Миколаївської (1834), Богоявленської та церкви Успіння Пресвятої Богородиці церков, а також Миколаївської (місце розташування першого Петергофу (1706р.), відпочинок у «Хаті Карася» тощо. До речі, що стосується відвідин храмів та церков, то сьогодні ми розробляємо ще один туристичний маршрут, а саме - паломницький. Адже крім тих храмів та церков, про які я вже розповідала,  архітектурним багатством нашого краю можна назвати  й дерев’яну Троїцьку церкву у Держанівці, збудовану  в 1880 році, Успенський храм (1996р.) у Мрині. Безумовно, чималий інтерес віруючих та паломників викличуть відвідини нашої новоспоруди — Вознесенської церкви у Макіївці. Сподіваємося, що справжньою окрасою  степової зони стане введення у дію завдячуючи турботам та фінансовій підтримці народного депутата України Івана Куровського прекрасного храму в Коломійцівці… Думається,  при бажанні знайдеться у нас що показати й з сучасної архітектури та культури. Головне, розгледіти ту перлину самобутності, неповторності та індивідуальності, що мають біти притаманними лише нам одним, лише нашому краю, нашій історії та культурі.

  Що ж, переконали. Але погодьтеся, Ярино Олексіївно, що й нам самим потрібно якось про себе заявляти. Якщо хочемо, щоб і про нас дізнався світ.

  Поки що за прикладом своїх колег випускаємо буклети, у міру своїх фінансових можливостей виходимо з інформацією через засоби масової інформації, розміщуємо через інтернет-мережу тощо. Свого часу ще у 2008 році видавничий центр «Світ успіху» взявся видавати обласний збірник «Чернігівщина туристична». Ми вже давно підготували та відправили свої матеріали разом з фотоілюстраціями. Щоправда, через якісь фінансові проблеми чи нерозуміння важливості цієї тематики, у тому числі й для подальшого розвитку території, проте поки що світу він так і не побачив. На жаль… утім, будемо все одно сподіватися на краще й мріяти про те, що й на наших туристичних маршрутах нарешті з’являться реальні, а не віртуальні, мандрівники. Повірте, нам таки є що показати й чим пишатися…

  Розмову вела К.МИХАЙЛЕНКО.