ПРОФЕСІЙНА ТЕХНІЧНА ОСВІТА: У ЖИТТІ ЗНАДОБИТЬСЯ. ОБОВ’ЯЗКОВО - 27 Квітня 2011 - "Носівські вісті" - Сайт відділу
 
Меню сайту
Наше опитування
Найбільша шкода об'єкту благоустрою
Всього відповідей: 8
Банери

Носівські сайти
Погода
Погода Носівка Прогноз погоди у Чернігові Прогноз погоди у Києві
"Носівські вісті"
Головна » 2011 » Квітень » 27 » ПРОФЕСІЙНА ТЕХНІЧНА ОСВІТА: У ЖИТТІ ЗНАДОБИТЬСЯ. ОБОВ’ЯЗКОВО
14:07
ПРОФЕСІЙНА ТЕХНІЧНА ОСВІТА: У ЖИТТІ ЗНАДОБИТЬСЯ. ОБОВ’ЯЗКОВО
Випуск фахівців за робітничими професіями, в яких народне господарство України не відчуває потреби, дезорієнтує молодь і має негативні соціальні та економічні наслідки. При тому, що на первинну професійну підготовку використані значні кошти, молоді люди поповнюють лави безробітних, а держава несе додаткові витрати на їхню соціальну адаптацію. Водночас ті галузі, які реально потребують кваліфікованої робочої сили, її не отримують - такий висновок зробила Колегія Рахункової палати за результатами аудиту ефективності використання коштів державного бюджету на підготовку робітничих кадрів, який було проведено наприкінці минулого року. Аудитом встановлено, що лише четверта частина усіх професійно-технічних закладів України мають базу для підготовки робітничих кадрів з технологічно складних, наукоємних професій, але і вона не використовується на повну потужність. Контроль за обліком та використанням майна профтехзакладів міністерством освіти та науки не налагоджено, заходи з його збереження для потреб профтехосвіти не вживаються. Реорганізація мережі професійно-технічних навчальних закладів часто має наслідком їхню ліквідацію і втрату будівель та земельних ділянок. Так, тільки за останні десять років у державі було ліквідовано сорок п’ять профтехучилищ сільськогосподарського та меліоративного профілів, у Міністерства вилучено більше двадцяти тисяч гектарів земельних угідь…
 Утім, чи ж вирішить закриття або, в кращому випадку, перепрофілювання закладів профтехосвіти проблеми загалом -- ще собі питаннячко. Як і наступне: невже нашій державі вже не потрібні кваліфіковані механізатори та слюсарі з ремонту сільськогосподарської техніки, електромонтери з обслуговування та ремонту електроустаткування, водії та обліковці, зрештою, спеціалісти інших професій, таких потрібних та необхідних у багатьох галузях нашої місцями нездорової економіки. Відповідь одна: звичайно, потрібні. Навіть дуже. Конкретніше визначити кількісну потребу таких кадрів держава не може. Бо за всі роки незалежності України у нас так і не розроблено та не затверджено належного механізму визначення потреби у робочих кадрах для економіки держави. Мінітерство економіки, до компетенції якого належить законодавче визначення потреб ринку праці, практично усунулося від виконання своїх повноважень у сфері професійно-технічної освіти, а Міністерство праці, якому рішенням Кабінету Міністрів торік доручалося реалізувати це завдання, як бачимо, пішло легшим шляхом -- просто поінформувало про неспроможність його виконання. 
 Свої повноваження щодо держзамовлення міністерство освіти та науки переклало на керівників закладів профтехосвіти, що є, м’яко кажучи, не зовсім законним. Натомість у ряді професійно-технічних навчальних закладів керівники самі формують держзамовлення, орієнтуючись не стільки на ринок праці, скільки на попит вступників, а також за фактом проведеного набору. 
 Крім того, в Україні вже давно постала потреба в розробці державних стандартів нового покоління, заснованих лише на уміннях, а не на теоретичних знаннях. Проте Міністерство освіти та науки не здійснює на належному рівні оновлення змісту освіти, заяви про видання сучасних підручників, посібників, навчально-методичної літератури тощо залишаються декларацією. У результаті якість підготовки учнів цілком і повністю залежить від бажання та вміння керівницько-викладацького складу самого навчального закладу дати своїм вихованцям якомога міцніші знання за затребуваними спеціальностями…
 Та поки держава «шукає крайнього» в питанні заведення системи професійно-технічної освіти у глухий кут та роздумує, яким чином з нього виходити, на місцях життя йде своєю чергою: керівники цих закладів дбають про матеріально-технічне забезпечення, викладачі та вихователі навчають та виховують своїх учнів. Останні, у свою чергу, також «гризуть граніт науки», «шукаючи» себе в обраній спеціальності. Так і в нашому Мринському професійно-технічному училищі. На порозі біля центрального входу розташувалося кілька молодих людей з конспектами в руках. Розмовляють між собою, жартують. Знайомимося. Хлопці -- майбутні електромонтери з обслуговування та ремонту електроустаткування, дівчина - обліковець. Спочатку хотіла, каже, вступати тут на маляра-штукатура, та через відсутність учнів торік набір не проводився. Оскільки ж вже сподобалося і село, і сам заклад, вирішила продовжувати навчання тут. Тим більше, що всі умови для цього тут є. І для навчання, і для проживання у гуртожитку, і для змістовного проведення дозвілля. Причому, це не обов’язково дискотека чи гурток художньої самодіяльності. (Хоч гуртків та спортивних секцій тут і справді вистачає). Учні мають змогу підвищувати свій фаховий рівень чи розширяти кругозір, займаючись факультативно, в тому числі і в комп’ютерних класах, кабінетах правил дорожнього руху чи безпосередньо набувати практичних навичок у навчальному господарстві тощо. Причому, стосовно останнього, то за словами директора ПТУ Василя Лисаченка, саме учбове господарство допомагає їм поєднувати приємне з корисним -- діти тут не лише здобувають навички професії, а й виробляють продукцію, за рахунок якої часом не лише виживали, а й розвивалися. Що особливо в умах «куцого» фінансування.Ось тільки останнім часом вдалося відремонтувати дах над гуртожитком та навчальним корпусом, харчоблоком та фойє, здійснили перший етап реконструкції над побутовим корпусом, навели лад майже в усіх навчальних кабінетах. Частково оновили електрообладнання, замінивши електричні лампи на енергозберігаючі. До речі, все це зробили самі учні. За словами Василя Васильовича, який працює у цьому колективі вже понад вісім років, з яких п’ять -- на посаді директора, не стоять осторонь і викладачі, котрі, буває, замість класних журналів та конспектів не соромляться брати в руки будівельні інструменти, щітки та фарбу, стаючи до ремонту чи працюють у полі під час посівної чи жнив тощо. Втім, вони й відпочивають, та влаштовують свята та проводять усілякі поза навчальні заходи також разом. Одним дружним колективом, що як вже неодноразово переконувалися, лише на користь спільній справі. 
 Скажете, мовляв, не солідно викладачу поруч з учнями працювати? -- запитує В.В. Лисаченко. -- А я так не вважаю. Адже часом до нас приходять діти, котрі не мають елементарних навичок до роботи. Тож нашою спільною метою якраз і є, по можливості, заповнити цей пробіл у шкільному вихованні, дати можливість розкритися не лише професійному, а й особистісному, життєвому потенціалу такої дитини…
 З цим важко не погодитися. Адже, зізнаймося, сьогоднішні батьки нечасто цікавляться думкою своїх чад, яку професію ті прагнуть освоїти, влаштовуючи на престижні спеціальності. Ось і виходить, що замість потенційного чудо-кухаря виходить дипломований,зате посередній комп’ютерник чи замість хорошої швачки чи чудового перукаря отримуємо чергового офіс-менеджера, секретаря чи мерчендайзера. А ось випускники Мринського ПТУ-33 працевлаштовуються чи не на дев’яносто відсотків. За місцем проживання, у колективах, де свого часу проходили виробничу практику. І навіть якщо в подальшому в житті когось з них складеться зовсім по іншому, знання, набуті в училищі, їм зайвими не будуть ніколи. Та й час свого перебування у цьому колективі вони не забудуть ніколи.
-- За час свого існування як заклад професійно-технічної освіти, тут було підготовлено близько тридцяти семи тисяч випускників, -- розповідає В.В. Лисаченко. -- Тут готувалися кваліфіковані робітничі кадри для нашого сільського господарства, кілька років готували спеціалістів для Монголії. Багато наших випускників й зараз не поривають свого зв’язку з училищем, навіть займаючи високі посади, отримавши високі посади та загальнодержавне визнання, не соромляться, що їхня професійна стежина починалася ось тут, у стінах профтехучилища. Це не лише надзвичайно приємно, а й вселяє надію та оптимізм у завтрашньому дні професійно-технічної освіти держави в цілому, не дає підстав для розчарувань та сумнівів, утверджуючи в тому, що ми робимо потрібну й корисну справу…
К. МИХАЙЛЕНКО.

«Носівські вісті» №16(9192)

Переглядів: 227 | Додав: Адмін | Теги: Мрин, освіта, ПТУ-33 | Рейтинг: 0.0/0
теги
Календар
«  Квітень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Реклама
Лучшие авто по актуальным ценам
Пошук
Годинник
Статистика
Счетчик PR-CY.Rank
PR-CY.ru
 



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Архів записів
 
 
О. Кононенко © 2008-2016