Почну з того, що я -- не менш грішний, як і багато інших чоловіків, піднімаю келих за іменинників і наречених, здоров’я друзів і не тільки, з нагоди, а той без нагоди. Словом, мав би мовчати з приводу, який болісний нерідко просто в людськості, для суспільства, нації, народу. «Не пийте, хлопці, Вкраїна просить» -- співають і говорять багато, проте й співаюча сторона, й до кого звернення нерідко пили солідарні бути заодно бодай із Шампанським, що за гріх не вважається, як для святкового тосту, не говорячи вже про пиття з нагоди, а то й без пуття.

 А взагалі, мене хвилює інша тема, яка не обходить жодного в кожному селі й висілку. П’ється аж занадто, більше, ніж можна, п’ється на шкоду здоров’ю нації, незважаючи, що поруч категоричні голоси, прохання, сльози… Велика стіна, великий гомін, відлуння теж, яке, на жаль, здається теж минає поза увагою, бо до спиртного прикладаються не лише дорослі, а й все частіше, навіть, неповнолітні. І якщо бути чесними, то очевидним для багатьох є те, що ми, як нація, яка значним числом співвітчизників спиваємося.

 Так було? Здається, ні, хоч не бракувало спиртного на полицях магазинів і самогоноваріння, із яким завжди боролася держава, квітло чи не через двір. Горілку виготовляли вдома переважно для власних потреб, наразі це стало бізнесом при загальному безробітті. Одне слово, є соціальне підґрунтя для цього соціального лиха і я не маю морального права не озвучити голос наших читачів, людей, які звертаються великим числом до редакції, розповідаючи в листах, скільки лиха в родинах і для кожної громади від тих, котрі переступили межу у вживанні спиртного.

 «…П’ють багато чоловіків, жінок і, навіть, дітей, яким безсовісно продають бормотуху самогонниці. Вдень і вночі вам наллють не лише на численних сільських «точках» (в листі перераховуються імена й вартість самогонки вдень, увечері й опівночі(, а й у магазині» -- пишуть сільчани із Жовтня, нарікаючи, що самогонники, напевне, більше дружать з міліцією, ніж остерігаються за свій незламний бізнес.

 Буквально крик душі й у інших листах із сільських глибинок, в яких люди розповідають трагічні випадки родин, де чоловіки крадуть удома все підряд, аби виміняти речі, продукти на самогонку.

 Немає управи на наших самогонниць, -- кажуть із Степових Хуторів, Макіївки, Червоних Партизан. Вони не лише продають, а й часто міняють за вкрадене вдома чоловіками-алкоголіками. Баби-Мухи ведуть себе досить нахабно, заявляючи, що в них «всі куплені», кого б вони мали боятися, остерігатися. У кожної «чорний список» боржників, а за плечима -- горе не в одній родині, побутові сільські дебоші й картинки життя знайомі й відомі -- пишуть читачі газети. Чому міліція так мало, зовсім недостатньо реагує на наше лихо. Невже вони заодно?

 Досить м’яко передаю деталі з листів до редакції і, безперечно, солідаризуюсь із їх авторами, адресуючи голос громади не лише міліцейському загалу аж до дільничних, надто, дільничним інспекторам, а й високопосадовцям-державникам знизу й особливо на Олімпі представницької й виконавчої влади, які зовсім не дбають, аби зупинити хмільне шаленство в державі, зокрема, й на рівні закону, навіть застосовуючи в житті в житті діюче правове поле.

 Зарано говорити з приводу, що один з нардепів пропонує проект закону, аби дозволити самогоноваріння без права продажу. Нам досить горілчаної реклами. А, може, ми ще й пам’ятник поставимо пляшці боромотухи в якомусь із сіл? Модно ж бо. Є огірку, свині, корові, галушці й варенику, багато чому іншому, що увійшло в традицію пошановувати національні страви й побут. Не виключено, що якась із горілчаних компаній захоче прорекламувати свій продукт на п’єдесталі, а громада -- самогон. Чим нам іще прославитися? Чому й ні? Пам’ятник пляшці самогону в Жовтні чи в іншому населеному пункті-претенденті. Уявляєте, скільки було б гостей-туристів?! Але це вже не бізнес, швидше -- ганьба!..

О. НЕСТЕРЕНКО.