Майже півтора століття повз Носівку пролітають поїзди з Києва на Москву, проносячись повз цей мало помітний за деревами будинок дореволюційної побудови, пофарбований жовтою охрою. Та й з пасажирської платформи його видно, стоїть з лівої сторони від вокзалу. Знаменний він тим, що тут народився 6 жовтня 1881 року Іван Кочерга, в майбутньому один з талановитих і замовчуваних українських драматургів XX століття.

Залізничний вокзал тих часів був чимось незвичайно-святковим і неповторним, куди приходили мов на свято, щоб показати себе. Малий Іван з дитинства звик до гудків паровозів, скреготу вагонних гальм. Мабуть тому і в його творах, написаних через десятки років потому, багато дій відбувається на вокзалах, та й персонажів залізничників вистачає. Залізнична тематика його перших п’єс можливо зумовлена ще й тим, що батько, бувши залізничним службовцем, через свою принциповість довго ніде не вживався і неодноразово змінював місця роботи. Від Середньої Азії, Кавказу і до Варшави, така географія поїздок майбутнього драматурга. Служба батька давала достаток, але часті переїзди робили хлопця самотнім- він просто не встигав як слід подружитися зі своїми однолітками. Таким він і залишився на все життя- талановитим, але замкнутим і усамітненим.

У яких би світах не перебувала родина Кочерги, але все одно у 1891 році повертається на рідну Чернігівщину, де Іван десятилітнім хлопчак ... Читати далі »

 Тиждень

Доля подарувала нам цьогоріч особливо хвилюючий вересень. 68 річниця визволення нашого краю і 70-річчя партизанського руху відзначали як ніколи щиро, людяно, з надзвичайною повагою до ветеранів, останніх із фронтового покоління і захисників Вітчизни, які героїчно боронили рідну землю в тилу — підпільників, партизан. Не думаю, що влада регіоналів, і особисто наш Президент повернули в життя радянський лозунг «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» задля створення привабливого політичного іміджу. Вважаю, це зроблено чесно, від душі, природно і справедливо. Віддати шану останнім солдатам, які ще топчуть ряст зелений, змити бруд з прапорів, які не мали ганьби на ратних бойовищах. комусь таки було потрібно. І цей час відбувся. Навіть не традиційними наркомівськими, зустрічами керівників з ветеранами, відвідинами з подарунками вдома, не обійденими увагою могилами тощо, а особливою аурою в суспільстві, якому почала повертатися справжня пам’ять про найбільшу, найкровопролитнішу, найстрашнішу війну. Таки Вітчизняну і розпочату далеко не радянською державою, Сталіним, як втовкмачували нам довго у мізки, навіть з високопоставлених європейських інституцій, а таки фашистською Німеччиною, біснуватим фюрером, підтримуваним фінансами американських і англійських олігархів. 

 Нам таки треба більше знати про Другу світову війну, може, й внести чорною датою 1 ве ... Читати далі »